Новачок «Київ Кепіталз» Севастян Карпенко розповів про свій прихід до команди після паузи у кар’єрі, враження від зборів та дебютних міжнародних поєдинків в історії клубу, а також поділився спогадами про попередні етапи кар’єри.
Севастяне, розкажіть, як з’явився варіант співпраці з «Кепіталз»?
У складі команди присутні декілька моїх земляків – вихованців херсонського хокею. Серед них у міжсезоння найбільше підтримував спілкування з Владиславом Луговим. Він ще навесні агітував мене до продовження кар’єри у складі «Київ Кепіталз». Владислав мене не переконав, але зробив кілька кроків у цьому напрямку. Можна сказати, що виступив у ролі агента. Далі ця інформація дійшла до тренера та спортивного директора. З ними ми вже й домовилися про співпрацю.
Чи слідкували за командою у попередньому чемпіонаті?
Так, звичайно. Особливо уважно слідкував за серією плей-офф проти «Сокола». Обговорювали ці поєдинки і з Павлом Тараном (який на той час захищав кольори «Кепіталз»), і з вже згаданим Владиславом Луговим. Загалом, окрім молоді знаю усіх гравців команди. Маю відзначити, що клуб є дуже привабливим, адже він розвиває не лише спортивний напрямок. До того ж, було приємно дивитися чудову картинку з матчів у Палаці спорту.
Наскільки важко повертатися до чемпіонату України після тривалої паузи?
Найважливішим є те, що після трьох років паузи розуміння хокею не змінилося. Можливо трохи слабшими стали фізичні дані. Не скажу, що мені дуже складно, але потрібно трохи часу на адаптацію. Я підтримував форму завдяки бігу та їзді на велосипеді, але це досить відрізняється від тієї інтенсивної роботи, яка є у хокеї. Було трохи важко через це. Втім, бажання грати нікуди не зникло. Що не кажи, а хокей – це мій улюблений вид спорту.
Чи все вдавалося у команди під час підготовки до сезону?
Напевно, почав би з того, чим я не можу бути задоволеним. Це проблема доступу до льоду через щільний графік роботи ковзанки. 90-хвилинне тренування під час підготовки до сезону – це, все ж, малувато. Щодо фізичної підготовки, то тут все сподобалося. Багато роботи на велосипеді. Це чудова робота для м’язів та суглобів. Чимало цікавих вправ нам давав і тренер з фізичної підготовки. Думаю, що вони всім сподобалися. Загалом, вважаю, що команда добре попрацювала над функціональною підготовкою.
Нещодавно «Кепіталз» провели перші міжнародні матчі у своїй історії. Наскільки такий досвід є важливим?
Це дуже важливо. Ти отримуєш нагоду оцінити своє місце на міжнародній арені. Окрім того, є змога відчути якими є тенденції нинішнього хокею. Зокрема, у британській Еліт лізі є засилля легіонерів з Північної Америки. Вони задають певні тренди. Ми побачили швидкий і тактичний хокей в їхньому виконанні. Також було приємно побачити українців, які нині перебувають за кордоном. Хоч команда і провалила другий матч, але така практика є корисною.
За відсутності Сергія Черненка саме Ви вивели команду на поєдинки з «Ковентрі Блейз» в якості капітана. Наскільки приємною була така довіра?
Це було неочікувано, але дуже потішило. Я люблю подібну відповідальність. Впродовж кар’єри мені довіряли функції капітана у двох різних командах. Це додаткове натхнення.
Наскільки мені відомо, Ви відіграєте чималу роль у згуртуванні колективу на льоду і поза ним. За рахунок чого виконуєте таку функцію?
Я є доволі балакучою людиною. Постійно люблю пожартувати з різних тем або над кимось. Як на мене, це трохи зближує колектив та прибирає певні рамки, якщо вони присутні у когось. У нас одна мета, тому рухаємося до неї у гарному настрої.
Менш ніж за тиждень розпочнеться розіграш Кубка України. Наскільки вагомими є амбіції команди у цьому турнірі?
Завдання і у керівництва клубу, і у хокеїстів є максимальними. Ми граємо, щоб перемагати. Завжди хочеться вигравати трофей. Тим більше, коли він може стати першим в історії команди.
Кубкові матчі проходитимуть у «Кременчуці». Для Вас окремою приємністю стане повернення на арену «Айсберг», де був проведений чималий етап кар’єри?
Звичайно. Я бачив як змінювалася ця арена. Вдавалося здобувати на ній багато перемог й здійснювати особисті досягнення. Востаннє був на «Айсбергу» рік тому. Мене зустріли як вдома. У «Кременчуці» я дуже добре знаю і керівництво клубу, і персонал, і хокеїстів. Це додаткова мотивація, щоб проявити себе у кубкових матчах якомога краще, тим самим додавши ще трохи приємних спогадів, пов’язаних з цією ареною. Щоправда, вже у складі «Київ Кепіталз».
Останніми трьома командами у Вашій кар’єрі були «Донбас», «Краматорськ» та «Маріуполь». Якими є згадки про ті часи і конкуренцію у чемпіонаті?
Максимально приємно згадувати ті часи. Ці команди мали чудових вболівальників, які створювали чудову атмосферу на аренах. Впродовж своєї кар’єри я завжди намагався виступати у командах, які ведуть боротьбу за трофеї або, як мінімум, за медалі. Згадані клуби мали великі амбіції. Так, можливо у «Маріуполя» виходило не все що б хотілося, але «Краматорськ» і «Донбас» демонстрували змістовний та яскравий хокей. Загалом, про усі команди, де я грав залишилися позитивні спогади. Напевно, через те, що я йду по життю з позитивом.
На жаль, завершимо на сумній ноті. Наскільки прикро розуміти те, яким є сьогодення цих команд і Донеччини загалом?
Звичайно, це дуже неприємне відчуття. Я встиг пограти у Донецьку. Там у 2012-му році зі збірною України (U-20) ми виступали на оновленій арені «Дружба», здобувши перемогу у другому дивізіоні молодіжного чемпіонату світу. Мені подобалися і вболівальники, і саме місто. Те саме можу сказати й про Маріуполь, куди у 2014-му році переїхало багато донеччан. Було багато амбіцій. Велика кількість як дітей, так і дорослих хотіли займатися хокеєм. Глядачів на трибунах завжди було чимало. Дуже прикро, що так сталося. Я з Херсона, і переживав щось подібне зі своєю домівкою. На щастя, нині місто не перебуває під окупацією, але тамтешній «Дніпро» не може існувати у форматі кількарічної давнини й грати на своїй арені. Вся ця ситуація є жахливою.
